НЕВ’ЯНУЧЕ КОХАННЯ
На лавці у парку, що зовсім уже не нова,
Сиділи закохані, ніжно узявшись за руки.
Ще й досі із вуст про кохання лунають слова,
Хоча вже у них не малі підростають онуки.
Роки пропливли, ніби в небі біленька хмаринка,
І в голови їх сивину вже плете вітерець . . .
У них в почуттях іще досі жевріє іскринка,
Тому що кохання ніколи не йде із сердець.
А що тут такого, що їм вже давно дев’яносто?
Закохані люди завжди про любов гомонять!
Поважний вже вік і гуляти вже дуже не просто,
Від щастя ще й досі в очах їх сльозинки бринять.
Кохайте так люди, щоб разом проплисти рікою,
Що зветься життям і в якої є певний кінець.
Щоб в сто літ сказати: «Спасибі, що разом з тобою
У старому храмі пішов я колись під вінець . . .»
08.10.2015р. Паша Мельник
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Мельник Паша