В повітрі зависла реальність,
Всі звуки звелись нанівець.
Яка невимовна банальність:
Я струнко стою, мов боєць.
Застигли рухливі фігури
І час встратив істинну суть,
Дерева звелися, мов мури,
Що спокій у серце несуть.
Я бачу лиш очі навколо,
Ці сяючі два камінці,
Забувши кожнісіньке слово,
Завмер, опинившись вві сні.
Ця посмішка, ці палкі губи,
Цей погляд - тепло навесні!
Він легко руйнує споруди,
І вмить проектує нові.
Це квант мого простору й часу,
Момент існування Землі,
Це мить найгучнішого гласу,
Вогонь ліхтаря у пітьмі.
А ти простягаєш долоню,
І весело кажеш:"Привіт!"...
Привіт, моя радісна доле,
Моє найсолодше "привіт".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617217
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2015
автор: Громяк