Тебе зметуть, як вранці з тротуарів
Бруд мітлами змітають двірники.
І ти відчуєш теж, як при ударі
Тріщать кістки.
Народ - не бидло, ти це зрозумієш,
Бо Україна - це тобі не хлів.
Збиратимеш врожай з того, що сіяв.
А сіяв ти не хліб.
Тебе у цій державі не забудуть,
Та пам’ятатимуть тебе, повір мені,
Як злодія, як лихваря, як вбивцю будуть
Усі наступні дні.
Ти крав багато і вбивав чимало,
Може й не сам, та Бог тобі суддя.
Коли родився ти, то жодна не палала
В небі зоря.
Даремно не впаде сльоза на землю
Тієї матері, що втратила дитя.
А сльози України вже рвуть греблю,
Через твоє життя.
Я не прошу тебе згадати Бога,
Згадати може лише той, хто знав.
Я попереджую: “На вовка йде облога”,
Щоб ти тікав.
Біжи туди, де ще тебе не знають,
Рятуй себе і всіх щенят своїх.
Тікай, кажу, ще поки не стріляють,
Ще поки білий сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616903
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.10.2015
автор: Василь Клімішин