Кохання Френка та Моніки було простим і зводилося до «ліжка».
Роздягаючи поглядом, він лежав, звівши лікті за головою.
У той час вона відправляла йому повітряні поцілунки,
І, повністю задоволена собою,
Віддавала йому себе, сторінку за сторінкою, наче щойнонаписана книжка.
Моніка стоїть у кутку. А Френк любить її, просту і водночас складну таку.
Тінь падає на її злегка смагляве обличчя.
Посміхається. Проводить рукою повз напівпрозору сукню,
Оголяє бедра, живіт та груди так, що Френк втрачає на мить свідомість,
Натомість, Моніка полегшено дихає.
Френк любив життя. Френк вважав, що кохання приходить, коли він захоче.
Однак час, що нестримно минав, шепотів зовсім інше.
«Ти, любий Френк, лише подорожній, як і мільйони інших на тебе схожих,
Що отримують вдосталь від свого життя, а їм треба більше…»
Френк мовчав. Щоб зрозуміти усе йому вистало ночі, тієї ночі…
© (авт. - 2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616520
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.10.2015
автор: VOSKRESENSKA