Застряг у безглузді німої предвічної тиші
У пафосний лемент сховавши облуду й обман.
Злякався? Кого? Отієї примарної миші,
Рудої,як осінь, чи сірої, наче туман?
Тупцюють невинно-журливі в розмові неспішній,
Короткі,як подих гаряче-пекельний думки
І що там колись, може скине додолу Всевишній,
Ти тільки у гуглі знайди відповідні рядки.
Читай голосніш, бо інакше, не жди, не почує
Та може хоч сам зрозумієш, для чого живеш?
Хоч кажуть, не можна щодня турбувати і всує
Із моря погоди чекати... душі не бентеж.
Як бульбашка мильна - прозора, легка та миттєва,
Так наше буття - розсипаються в попіл віки.
Хвилина засліпить, сяйне та надміру чуттєва,
Зникає торкнувшись, гарячої досі руки.
Тож вийди у світ, подивись, може подиву хащі
Відкриють не простір, хоча би шпаринку малу.
Сьогодні ще міг, ну а завтра? якщо не пропащий,
Не гнівай Його, посилаючи в небо хулу.
26.10.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2015
автор: Ліна Ланська