Людина живе лиш тоді,коли кохає.
Тільки так вона по-справжньому цвіте.
Тільки тоді про проблеми свої забуває,
І для єдиної людини з трепетом живе.
Без кохання людина просто існує,
Мов рослина,що сидить лиш в землі.
Кохання людині спрагу тамує
Й береже завжди руки в теплі.
Без кохання людина почне задихатись.
Мов у пустелі – 40-а градусній спеці.
Не потрібно тоді дарма намагатись –
Шукати безліч пігулок в аптеці.
Давайте кохати! Так по-дитячому…
Творити все нові і нові планети.
Тоді буде видно навіть незрячому –
Ви не існуєте… повноцінно живете!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2015
автор: Вікторія Єсеніна