О! Як не полюбили нас рашисти...
Ще більше, ніж любили комуністи,
коли їх не кидали у баки.
Ще ліпше, аніж нація ворожа,
якій уже ніщо не допоможе –
ні маячня, ні путінські вовки.
Життя іде, агонія минає.
І може, не [i]тоді аж,[/i] а раніш
поїде потяг Токіо-Париж,
і у Сибірі Рашу доконає
японське хоку мовою Китаю –
до океану український вірш.
Ударимо піснями і набатом.
Пошлемо і її, любиму, матом,
аби і зрозуміло, і дійшло,
що гадину загнали у кубло,
і у Росії можна люструвати
і націю, і партію [i]хелло.[/i]
І не поїдуть [i]соті[/i] ешелони,
не будуть висилатися мільйони
із Єврозони в Азію. Ця мить
їй нагадає зону до Вілюйська,
де азимутом висланого вуйка
і Дума по етапу побіжить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615651
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 24.10.2015
автор: I.Teрен