Я обриваю всі пелюстки із троянди.
Ти дарував мені її ще мовби вчора.
І на листі плету хореї, ямби
У мовчазну, важку, тривку розмову.
І падають, мов поцілунки, долі
Один за одним клаптики червоні.
Життя мені не визначило ролі
У інкрустованій і золотій короні.
Стебло троянди в колюках тернових –
Мій жезл в руці, колючий біль до скону,
А пелюстки, що впали, стелять ноги,
Мов килими, що мов ведуть до трону.
© Жанна Білавич, 03.12.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2015
автор: Жанна Білавич