слова несказані розчиняються у повітрі –
ковтаю біль, стає важче дихати.
я піду краще. бачиш, мені світ показує входи, а де ж виходи?
і не знаю я, що може бути від цього гірше…
але знай: якщо люди – вірші,
то ти – мій улюблений, мій найліпший.
ти лягаєш рядком у строфу, і стає тепліше.
що не день, то серце б’ється ритмічніше,
то вмить закипає кров у венах,
ми усі тут такі: трохи на голову схиблені,
на радість загублені, з різного тіста зроблені, самозаглиблені,
коротше кажучи – кожен, задоволений раптом, в своїй нірвані.
© (авт. - 2015)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615286
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2015
автор: VOSKRESENSKA