Розкинувся всесвіт, лягло собі небо,
Вмостилися зорі на ковдрі нічній.
Подивишся вгору...так кличуть до себе,
Так кличуть і просять у гості мерщій.
Чарує вдень сонце, засліплює очі,
Блистить, не вгамує своєї краси.
Природа співає, говорить, шепоче.
На мить не затихне - подасть голоси.
Та що мені сонце? Та що мені небо?
Та що мені світ і ті зорі ясні?
Коханий - мій Всесвіт. Чужого не треба.
А голос його - то найкращі пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2015
автор: Олександра Бабич