Війна із сивими очима,
Зіткана з каменю й пилу,
Зненацька глянула на милу
Україну,
Таку красиву, гарну, молоду.
І захотілось клятій тій війні,
Пишних садів і річок повноводних,
Так і пожерла поглядом своїм,
Наш край уквітчаний піснями.
Молю Тебе Господь,спаси наш край,
І наш народ від напасті страшної.
Навіщо плакать сивим матерям?
Навіщо вдовам голосно тужить?
Осиротівші діти поміж нами…
Навіщо? Коли можна мирно жить?
Радіти кожній миті і годині,
А нині серце в кожного болить,
А нині, ми у смутку і печалі.
Та все ж не в цю мить,і не зараз
Але відпустить нас рука війни,
Бо є на світі Правда – покарання!
Для тих хто злом, неправдою живе.
І там, де зараз постріли, мін шквал,
Колись знов буде тиша, чисте небо,
І поле всіяне колоссям золотим,
І посмішка щаслива на світанні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614928
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 21.10.2015
автор: Людочек