Я не молю у Бога вічного буття,
Як не благаю в Бога подарунків,
А надто – світом підготовлених цілунків
я не прошу,
хоч і грішу.
Так, може, як ніхто грішу
й спішу,
Бо в чомусь прагну вищого ґатунку.
Я не бажаю тіні золотих дерев,
Не хочу перлів срібних з дна морського,
І не зречусь свого довічного такого,
і не зрікатимусь,
хоча, я не мовчу,
А щось кричу,
нестримано кричу
І як і інші, прагну не того святого.
© Жанна Білавич, 25.11.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614873
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2015
автор: Жанна Білавич