Летить у небо синій птах,
З надією зловити сонце
Та вмонтувати собі в груди,
Але на жаль йому не вдасться
Його крила ламає страх та холод,
Він з диким криком падає до долу,
Де синій чобіт, втирає його в асфальт
Стирає йому крила, пір’я, дзьоба
Земля усе ковтає, земля усе стирає
Вода все запиває, вона все забуває
Він йде на дно землі, він йде на дно весни
Де все на він не знає, де більш нічого не болить
І лиш вологими від крові зубами
Торкається серця землі,
І безмовно помирає,
Птах більше не літає, не мріє
Він до попелу згорає
Пливи, пливи мій капітан
Ти мов би синій птах
Рубай собі крізь кригу шлях,
А потім з холоду та голоду,
А потім неба губами торкнись,
І спокійно помри
Ти приплив на край землі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2015
автор: Asperanso