«Донечка Гру́ффало» — англійська дитяча книга письменниці Джулії Дональдсон з илюстраціями Акселя Шеффлера, продовження їхньої книги «Груффало». Вийшла 2004 року. В Росії книга вийшла 2006 року у перекладі Марини Бородицької, в серії «Машинки творения» видавництва «Машины творения».
2011-го року за книгою був створений анімаційний фильм «Донечка Груффало», у якому персонажів озвучили відомі актори.
Свій "переспів переспіву" (тобто з російської) я зробила для драмгуртка одного з молодших класів одного з київських ліцеїв, коли дітки захотіли розіграти казку українською мовою.
[b]ДОНЕЧКА ГРУФФАЛО[/b] (переспів для дітей)
1. Свою дитину Груффало попереджав не раз:
- Ходити у сусідній ліс для нас навіки – зась!
- А це чому ж? - Мишатко там – у лісі головний,
Він ніби цар у них – силач, безжальний, хитрий, злий!
Я сам нагоду якось мав зустрітися із ним,
Не знаю, як я взагалі залишився живим!
- Ой, татку, розкажіть! Він дійсно найстрашніший?
Він від усіх жахли́віший? Він від усіх сильні́ший?
- Так, це було давненько, - сказав нарешті татко, -
Згадати навіть страшно, як я зустрів Мишатка!
Він волохатий, як ведмідь, і як ведмідь – кремезний,
А хвіст волочиться за ним – страшний і довжелезний.
Горять, неначе два вогні, два жовтуватих ока,
А вуса в нього, мов стальні, стирчать в обидва боки!
Та й захропів собі татусь серед нічної тиші…
А доця шепче: «Не боюсь я зовсім тої Миші!»
Їй дуже хочеться пригод, а тут – сиди в печері…
Тихенько вибралась вона назовні, в ліс, за двері!
2. Там виє вітер, наче звір, там валить снігопад…
Йде Груффалятко в ліс страшний, не дивиться назад.
– А-га! У-гу! Слід бачу на снігу!
Той слід повзе, звивається,
Біля колод ховається!
Ой! З-під колоди довгий хвіст плямистий чий стирчить?
Невже Мишатко – звір страшний – сидить там і мовчить?
Ой! От він виповзає весь… Такий тонкий, аж дивно?
Не волохатий, а слизький, і вусів щось не видно?
- Пробачте, Ви не Мишеня? - Ні, я – Змія-Гадюка!
А про Мишатка при мені не говори ні звуку!
О цій порі на річці він цікаву має справу:
Готує з груффало шашлик – свою фірмо́ву страву!
3. А в лісі сніг мете страшний, вітри дерева гнуть…
Та Груффалятко далі в ліс свою тримає путь!
– А-га! У-гу! Слід бачу на снігу!
Неначе птах отут ходив,
А потім вгору враз злетів!
А там вгорі вогнем горять два ока жовтуватих!
Невже Мишатко – дивний птах, уміє він літати?
Та ні, у птаха хвіст не той, і де поділись вуса?
Я бачу: не Мишатко Ви! То ж я Вас не боюся!
- Пугу-пугу! Звичайно, ні! Я – тітонька Сова!
Цить про Мишатка, бо болить у мене голова!
А той Мишатко, думаю, ліворуч на горі -
Він з груффало готує суп завжди о цій порі!
4. Іде все далі-далі в ліс нечемне Груффалятко,
Все хоче донечка знайти жахливого Мишатка.
– А-га! У-гу! Слід бачу на снігу!
Подвійний ланцюжок!
А потім в нірку – скок!
Он бачу, вуса там стирчать з нори в обидва боки!
Можливо, затаївся там Мишатко той жорстокий!
Та ні, ці очі на горять! І довгий хвіст не в’ється!
Ви не Мишатко?
- Звісно, ні! – Лисичка лиш сміється. –
Мабуть, Мишатко вдома, він любить у цей час
Смачні котлетки з груффало робити про запас.
5. Сідає донечка на пень і каже: - Що за жарти?
Мишатка зовсім тут нема! Боятися не варто!
Весь ліс я обійшла кругом, живуть тут різні звірі,
Але Мишатка тут нема! Я більше в це не вірю!
- А хто це вискочив на сніг - у нього шубка сіра?
Усе, як татко розказав, я бачу в цього звіра!
Кошлатий весь, а ззаду хвіст, є жовті очі, вуса!
Так, це Мишатко, він малий! Я зовсім не боюся!
Вже їсти час! Мабуть, смачний оцей маленький звір:
Лиш обкачаю у снігу – і буде як пломбір!
6. Не розгубився наш герой і каже: «Ану, стій!
До мене має гість прийти – товариш вірний мій!
Він грізний і могутній звір – у лісі всіх сильніше.
З ліщини знак йому подам, щоб він ішов скоріше.
Зажмурилось від жаху відважне Груффалятко:
- Виходить, це не вигадка, усе, що мовив татко!
Мені зустрівся звір малий, та інше є звірисько!
Малий вже знаки подає: потвора зовсім близько!
7. А повний місяць із-за хмар з’явився в тій хвилині,
Яскравим світлом освітив Мишатко на ліщині!
Стихенька доця почала розплющувати очі,
А на поляну тінь лягла гігантська серед ночі.
- Ой, жах який! Який кошмар! Стирчать залізні вуса!
Хвіст – наче змій, кошлата шерсть! Ой, лишенько! Боюся!
А вуха – наче у слона!
А я без татка тут – одна!
Тут Донечка мерщій втекла до татка,
Їй лапкою зробив «па-па» Мишатко.
- А-га! У-гу! Слід бачу на снігу!
Тут пробігало груффало – воно, здається, струффало…
9. Зимовий ранок настає, потроху вже світає
Нечемна доця Груффало додому поспішає.
А татко-Груффало хропе за всякої погоди,
Не знає він, які були у донечки пригоди.
Вже засинає у теплі в печері Груффалятко –
Нема чого боятися, коли під боком Татко!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613947
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 17.10.2015
автор: Лавинюкова Тетяна