Історія така. З Києва до мене приїхав друг. Ми з ним дружимо вже багато років, ще з школи, але на першому курсі в нас почалось стабільне протиріччя. Я поясню: він з однією дівчиною вже шість років, ще десь з першого курсу. В них там кохання, бла-бла-бла, всі діла… Ну, ви зрозуміли. Я ж ніяк не остепеняюсь, і відмовляюсь тратити на когось свою свободу. Не подумайте, я то радий за нього, але друг раз за разом вішає на мене свою філософію: досить блудства, візьмись за голову. Розписує, як це класно, і не слухає всі мої аргументи, чому я хочу просто пожити в своє задоволення, доки на мене на впала ноша відповідальності ще за когось. Я не те, щоб бляхую, чи ще щось таке, ні. Просто в мене якесь спрощене ставлення до багато чого, в тому числі й сексу та відносин. Кожному своє, правильно?
Так от, йдемо ми значить з ним по Мазепи, до міського озера, а він не затикається, давай твердити про всі плюси домашнього затишку: як це класно, коли вдома тебе чекає дорога людина, підтримає, заспокоїть… Я вже змирився і не переривав. І в момент кульмінації, другу дзвонить його дорога людина і на рівному місці просто зносить йому мозок. Я в цей час мовчки курю і вигадую жарти для нього. А його, бачу, конкретно нагріває від телефону. І так два передзвони хвилин по десять. Все, кінець титри. Мені жалко друга, отримав дійсно ні за що. Лице друга нагадує лице камікадзе, що от-от вибухне. Не кажи нічого – попередив він мене. А я що? Я вибухнув від сміху. Після цього, на такі теми друг зі мною не говорив…
Мораль така: не варто робити проблеми з рівного місця тій людині, яка розхвалює вас за спиною, не псуйте рекламу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2015
автор: Тост