Як добре іти навмання
І знову в собі відкривати
Любов до осіннього дня
І вміння образи прощати.
Навшпиньках брести по зірках
І слухати шелест проміння…
І раптом збагнути: я – птах,
І, крила розкинувши тінню,
Летіти собі навмання
Між хмарок сумних перехожих
Останнього теплого дня,
Що так на осінній не схожий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613773
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2015
автор: ptaha