Ще дим в своїй прозорості танцює,
А вогник вже ледве тліє, як старі думки.
Художник на мольберті портрет малює
Із дивних обрисів твоєї красоти…
Художник цей, ще молодий митець
Та погляд зосереджений, й тверда рука
Із грацією кісточку вдаряє в танець
Як на сцені, на білім тлі нового полотна.
Він бачить повністю всю твою красу
Неначе чарівник відтворює її
Та не помічає він тебе, як сонечко росу,
Зажурену і непорушну в яскравім світлі.
Ти ожила, як лілія вночі,
Як світ, при перших сонця промінцях.
Ти ожила, на ще вологім полотні
Із сяйвом, немов в живих очах.
Замріяна, зажурена сидить дівчина
Із гордою поставою, в той же час,
З руками покладеними на коліна
З картини дивиться на нас.
Твої уста, немов сказати щось хотіли,
Застили масляними фарбами назавжди…
І через сотні літ, цю таємницю пронесли:
Це полотно і масляні фарби…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613608
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 15.10.2015
автор: Гавдида Тарас