Одягнені в сонячне світло
чи , може, в похмурі дні,
ідуть ніби так непомітно
роки по зелені землі..
Міняються їхні фарби,
вдтінки людських думок
і творять віки ідеали,
щоб в казку зробити крок.
Та лихо, колись ідеальні
й, здавалося, вічні вожді
стають уже завтра печальні,
нікому незнані й пусті.
Віки ж умиваючись кров*ю,
і пивши барила вина,
продовжують знову і знову
творить неймовірні дива.
Людиною диво назвали,
святого причастя дали..
чому ж тоді тих ідеалів
не можу я звати людьми?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613304
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2015
автор: Сніжана Тарасенко