I.
Я знаю її роками,
Надто довго, щоб боятись її.
Вона брязкотить замками
І вдягає шкіру змії.
Її кроки дуже повільні,
Вона ними марнує час.
Сушить квіти й вбиває надії,
Вечір тихо вмирає для нас.
Будем пити на кухні з горняток
Тихий спогад про ніжну любов,
Будем знову і знову зітхати
В глеки лити гарячу кров.
Ми не будемо ворогами,
Друзів спільнх не треба мені,
Просто ми знайомі роками-
Моя самотність носить шкіру змії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2015
автор: Комаревська