[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=b4Vr-A4Wkn0
[/youtube]
Зимовий іній прикрашає осінь.
У гілочки вплітає кісники.
А серцю так не хочеться, все просить:
Зніми із трав оці пуховики.
Ось гілка від морозу затряслася.
Невже, зима прийшла уже всерйоз?
І до вікна із сумом простяглася:
Ужалив в кісточки її мороз.
В моїх очах і жаль, і біль, розпука,
Бо стукають в вікно замерзлі кісточки.
А на квітках якась чудна перука.
Додолу посхилялись завитки!
Ми осінню іще не милувались.
Зима ж повільно убива красу.
А серденько ураз захвилювалось:
В собі тепла красі я принесу.
Так холодно від подиху морозу.
А я в душі весною ще живу.
Моя любов! Не стань мені, як проза.
Вже в котрий раз тебе в весну зову...
А ти мовчиш, та роки не чекають.
В полоні мрій про ту, що десь пішла.
І мрії твої там усе блукають..
Дивись, зоря вже вранішня зійшла...
[color="#ff0000"][/color][color="#ff0000"][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2015
автор: Н-А-Д-І-Я