Важка зима…дуже важка…
Ще важчим було літо…
Саур – Могила…скрізь війна.
Похорон…мертві квіти.
Серце болить…стоне душа…
І ніде їх подіти.
Вже знаєм, що таке війна.
Ми України діти.
Людське життя таке мале,
У вічності хвилина,
Убили вчора не тебе,
Та ні, й не твого сина.
І скільки можемо страждать?
І скільки душу рвати?
Ще пару років…може, п’ять
Нам діточок ховати?
Страшна зима…дуже страшна…
Дебальцеве…Клята Росія!
Чорніють вранці небеса,
Увечорі криваве сонце сіло.
Такі часи прийшли страшні,
Стогне земля і плаче,
Могили без хрестів німі,
І тільки ворон кряче.
Та ось, видніється весна!
І військо б’ється сміло,
Весна – весна, невже вона
Для нас сотворить диво?
Зупинить жах, зупинить гнів,
Спасе нам Україну,
Глянь, кущ калини вже зацвів!
Глянь, ще жива надія!
Сонце пригріло. Сніг розтав.
Лелеки прилетіли.
Єднаймося, народе, час настав!
Заради України!
Тетяна Подопригора
Лютий 2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612441
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 10.10.2015
автор: Тетяна Подопригора