Під дубом казковим
над Німаном синім
юнак признавався в коханні
дівчині.
Луною той шепіт
відбився від гаю:
...Кохаю, кохаю...
Я чула пестливе
і щирості повне
моє, білоруське, таке рідне, кровне,
таке невгамовне
і вічно коштовне.
Таке повне ласки, таке тепле, чисте,
Як сонце, вогнисте,
Як Німан ігристе,
як казка, билина, як пісня,
жадане,
до того в житті іще зовсім незнане,
від щирого серця це слово весняне.
Воно продзвеніло над хвилями в річці.
Вітрисько шептав його
з листям у гаю:
...Кохаю, кохаю...
Шептали про нього сіножать, діброва,
людьми перечуте,
для декого знову,
єдине, чудове і світле це слово –
кохаю... кохаю...
Кохаю...
Люблю...
Білоруському краю
я слово «люблю» без кінця повторяю.
Данута Бічэль-Загнетава
Роднае слова
Пад казачным дубам
над Нёманам сінім
хлапец прызнаваўся ў каханні
дзяўчыне.
I рэхам той шэпт
адгукаўся між гаю:
...Кахаю, кахаю...
Я чула пяшчотнае,
шчырасці поўнае,
маё, беларускае, роднае, кроўнае,
такое раптоўнае,
такое чароўнае.
Такое ласкавае, цёплае, чыстае,
як сонца, агністае,
як Нёман, празрыстае,
як казка, быліна, як песня,
жаданае,
дагэтуль зусім у жыцці не спазнанае,
вясновае слова ад шчырага сэрца.
Яно празвінела над хвалямі ў рэчцы.
Вятрыска шаптаў яго
з лісцем між гаю:
...Кахаю, кахаю...
Шапталі яго сенажаць і дуброва,
людзьмі перачутае,
некаму нова,
адзінае, дзіўнае светлае слова —
кахаю... кахаю...
Кахаю...
Люблю...
Беларускаму краю
бясконца я слова «люблю» паўтараю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612286
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 09.10.2015
автор: Валерій Яковчук