Не сходять з розуму на війні;
він втікає від жаху з криком.
І немає йому вороття,
як вогню, що біжить житом.
Не знайти дороги назад,
бо «назад» уже не існує,
чорне зяє провалля там,
де криваво реве і нуртує
страх, в якого немає дна,
біль, якому б закрити очі,
клята пам‘ять, знов та сама,
крик, і крик, і пекельні ночі.
І рятунку немає ніде.
І вмирати уже не треба.
І сивіють святі в раю...
...І немає уже неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2015
автор: Artemis