Привіт, дзвінкий морозний вечір!
Привіт, м’який скрипучий сніг!
Не стало вітру, холоднечі,
Лиш вільний жвавих санок біг.
Нічні берези білокорі
Як мари в синяві стоять,
У небі від морозу зорі
Так захололи, що тремтять.
Вільготний місяць звідти в полі
Прозорий світлий стовп створив
І ризу срібну на роздоллі
Снігів синіючих розкрив.
Зривайте ж їх санями, коні!
Дзвени, дзвінків веселих мідь!
Навкруг бори мелькають сонні,
А в грудях кров уже кипить.
Максім Багдановіч
Зімой
Здароў, марозны, звонкі вечар!
Здароў, скрыпучы, мяккі снег!
Мяцель не вее, сціхнуў вецер,
I волен лёгкіх санак бег.
Як мары, белыя бярозы
Пад сінявой начной стаяць,
У небе зоркі ад марозу
Пахаладзеўшыя дрыжаць.
Вільготны месяц стуль на поле
Празрысты, светлы стоўп спусціў
I рызай срэбнаю раздолле
Снягоў сінеючых пакрыў.
Ўзрывайце ж іх санямі, коні!
Звіні, вясёлых бомаў медзь!
Вакол лятуць бары і гоні,
Ў грудзях пачала кроў кіпець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2015
автор: Валерій Яковчук