Україно, ти буваєш різна —
Змучена, розтерзана війною,
В злиднях, обікрадена ордою...
Вже, здається, й рятувати пізно.
Та якимось дивом оживаєш
І стаєш ще кращою, ніж досі.
До лиця весна тобі і осінь...
Не знайти гарніше мого Краю!
Скільки раз із попелу вставала,
Недруги зубами скриготіли,
Бо слідів не залишали стріли,
Хоч у твій бік пущено немало.
Милосердя ти не розгубила,
У біді ділилася останнім,
Працювала з рання до смеркання,
З відчаю не опускала крила.
Отака ти в мене, Україно,
Світ надивуватися не може,
Бо на птаху Фенікс дуже схожа.
Лиш перед Ісусом на колінах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611877
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2015
автор: Патара