Коли б у тебе відняли дитину,
Так, як ти віднімаєш в нас дітей,
Тоді б і ти – відчув свою провину!
Тоді б і ти – вуста свої кусав!
Не бачив ти червону домовину,
Що опускають в Землю крижану,
Не простягав за нею руки,
Не падав на коліна у снігу.
Не брав до рук Землі святої,
За яку кров ллють діти молоді,
І не кидав її до домовини,
Останній раз не обіймав дитини!
Яку ніколи вже не повернуть.
Страшне життя у матері і батька,
Коли немає їхнього дитя,
Це ж не життя! Мати собі кричала:
- Я не живу, я мучусь, я одна!
Ти чуєш, не вернути Дітей Наших!
Ти бачиш Земля плаче у сльозах!
Ти все побачиш з Неба, все побачиш!
Свою родину, що кидаєш в прах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611589
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2015
автор: Людочек