19.

"Людська  душа  -  потемки.  Чому  ж  так  боляче  від  побаченого.  Я  ж  щаслива  з  Деном.  Я  люблю  його.  Я  давно  це  зрозуміла.  Але  Ігор,  це  щось  інше,  для  мене  це  було  завжди  більше  ніж  дружба.  Та  з  Деном  я  забула  про  це.  Ні,  не  забула,  просто  це  перейшло  на  задній  план.  Скажете  я  дура  і  не  можу  розібратись,  що  я  хочу  від  того  чи  іншого?  Може  і  так.  А  може  я  ревнива  істеричка  або  ж  власниця.  Та  чому  так  боляче?  Дивитись  на  Дена  важко,  але  й  без  нього  неможливо.  Заради  нього  я  залишилась  тут,  знайшла  роботу,  сварюсь  з  мамою.  Це  про  щось  та  й  говорить.    Я  завжди  надавала  перевагу  діям,  а  ніж  словам.  Просто  ці  дві  людини,  Манька  і  Ігор  грали  занадто  велику  роль  в  моєму  житті,  і  я  думала,  що  так  буде  і  надалі,  та  ні,  вони  просто  зруйнували  те,  що  було.  Можете  називати  мене  егоїсткою,  мені  байдуже.  Головне  зараз,  зберегти  Дена."
Віра  відклала  щоденник,  виключила  лампу  і  вляглась  біля  найм'ягшого  плеча.  Ніщо  не  завадить  їй  бути  тут  і  зараз.

Сьогодні  вихідний.  Вона  так  його  чекала.  Все  спланувала.  Сніданок  разом,  прибирання  разом,  похід  в  кіно  разом,  гуляння  по  парку  разом,  та  відкривши  очі,  вона  побачила  лиш  зім'яту  пусту  подушку  і  записку  :"З'явились  невідкладні  справи.  Вибач."  Всі  плани  зруйнувались  на  очах.  Пора    запити  горяч  розчарування  кавою.  Це  вже  як  наркотик.  Ніщо  не  рятує,  крім  неї.  Поговорити  нема  з  ким.  До  Маньки  рука  не  піднімається  позвонити.Треба  зібратись  до  купи.  Що  там  по  плану?  Прибирання.  Музику  гучніше,  думки  тихіше.  Потім  все  по  плану,  хоч  і  сама.  Пора  стати  щасливою  сама  по  собі,  без  чийогось  впливу.Як  тільки  закінчила  прибарання,  почула  звук  смс.  Відкрила.  "  Маленька,  вибач,  що  лишив  тебе  саму  в  наш  день,  просто  в  Макса  проблеми.  Люблю  тебе."  Звук  ще  одної  смс.  "  Пробач  мене,  я  зрозумів,  що  ти  єдина,  кого  я  зміг  покохати.  Вибач.  Ігор".  І  телефон  випав  з  рук.  Думки  розсипались  по  підлозі.  Такого  повороту  подій  ніхто  не  чекав.Та  Віра  знала,  кому  вона  хоче  відповісти  взаємністю.  На  100%.  Їй  треба  було  встряски.  Отакої,  як  ураган,  швидкої  і  руйнучої.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2015
автор: Finding Myself