Ми цінуємо все те, чого немає,
те, що є, для нас далеко не нове,
хто вмирає, той важливість часу знає,
а хто нехтує безжально ним - живе.
І живемо ми надіями в майбутнє,
а теперішнє для нас вже невтямки,
та свято віримо - все буде незабутнім,
так злетять безмовно всі роки.
Лиш та старість, як постукає у двері,
усміхнеться крізь гірке життя,
не буде важливо: ранок, день чи вечір -
без болю та жалю вже не мине і дня.
Якось ми життя згадаємо і час,
коли усе могли, якби лише хотіли,
якщо ж подумаємо над нескоєним не раз,
зрозуміємо, що був би шанс, ми б це зробили.
Знову ми б не нехтували ним,
знали би важливість плину часу,
розпорядилися б життям своїм,
якби жили часом, що "для запасу".
Але наше все життя - уже!
Воно не зміниться велінням слова,
можливо завтра воно кращим і буде,
можливо - завтра не буде ніколи!
Ми цінуємо все те, чого немає,
те що є, для нас далеко не нове,
хто вмирає, той важливість часу знає,
а хто нехтує безжально ним - живе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610698
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2015
автор: Настасья Вікторівна