Літа у сиву мантію вдяглися
Й, мов соромливо, вивели «уже»…
Укотре із дерев опало листя,
А я проста людина є лише.
Та все ж горджусь званням оцим високим,
Бо простота – то вища з нагород,
Нехай у снах приходить тільки спокій.
Я з тих висот, якими є народ.
І честь свою на злато не зміняю,
Сумління – мій святий дороговказ,
Перед чинами хутко не линяю ––
Такий від Бога маю я наказ.
І хоч людині раз життя дається,
Та покладу й його я на алтар,
Де України доленька кується,
Якщо воно потрібне саме там.
21.07.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610692
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.10.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)