Місячна дзвіниця тихне в тьмі глибокій

Місячна  дзвіниця  тихне  в  тьмі  глибокій,
Котяться  по  луках  росяні  дукати,
І  огень  гуляє  над  самим  потоком.
Чого  жде  він  там  ?  Нікого  спитати.

По  тім  боці  стогнуть  скелі  темносерді,
Оживають  важко  камяні  пелюстки,
І  виходять  діви  зі  земної  тверді,
Шепотом  ворушать  сновидінь  галузки.

Тому,  хто  зблукає  в  ночі  тій  пророчій,
Покладуть  на  очі  теплі,  ніжні  пальці
І  солодким  болем  тіло  заморочать,
Висушать  до  краплі  силу  тих  блукальців,

Мов  крізь  вушко  голки,  через  їхні  душі
По  червленій  нитці  духи  ті  пропустять,
І  тепер  спокою  у  воді  й  на  суші
Не  буде  їм  більше,  лиш  самотня  пустка.

Ласки  дів  примарні,  тихі,  як  могила,
Погляди  жагучі,  прокляте  торкання,
Тінь  діянь  зловісних  віді  сну  збудила
Жителів  підгірних  темним  замовлянням.

24.07.2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610580
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 01.10.2015
автор: Віталій Стецула