Я вже похована, десь там, внизу,
Бо вже не дихаю, я не живу.
Моя душа відплила десь туди з тобою,
З тобою, донечко, зійшла з росою.
У ту секунду як після УЗД сказали,
Що ти вже скам'яніла, не живеш.
А ще до того хороші прогнози надавали,
Що ти здоровою народишся й зростеш.
Я вісім місяців чекала,
Твого голосу дзвінкого, та мабуть,
Через тривогу на душі- недокохала
І через біль у серці тебе хотіла я забуть.
І як могла я тільки думати про вбивство,
Мене ж саму в безвиході лишили.
Кусали, гвалтували й били
Й таку роздерту залишили.
Якби ж тоді я в іншу сторону та й не звертала,
Якби ж, от власне, а якби.
Тоді на плечах цей тягар я не тримала,
І от, як зараз, щосекунди не вмирала б.
Та що тут зробиш? Я похована ось там, внизу,
Бо вже не дихаю, я не живу.
Моя душа відплила десь з тобою,
З тобою, донечко, зійшла з росою..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610468
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 30.09.2015
автор: Дана Креп