Що таке назавжд́и і ніколи,
нагадає хвилина остання,
ностальгія за друзями школи
і утрачене перше кохання.
Ну здавалося б, що там такого
ті скупі пастушкові гостинці,
як шкуринка окрайця черствого
у дитячій заплічній торбинці?
І чого воно нині зринає,
як невигасле полум'я свічки?
Вже і сміху їх не пам'ятаю.
Лиш комічні гримаси і клички.
Лише очі закрию з утоми
і стають біля мене на варту
[i]льодяки, палії, буєломи[/i]
і фантоми козацького гарту.
Лише тіні, а друзів немає,
і прогнози, й діагнози точні,
і єдине, що оберігає –
це побачення наші заочні.
І у ночі осінні, буває,
залунає її голосочок,
наче доля мені посилає
три сигнали дефісів і точок.
Недочитана азбука Морзе.
Перекреслені погляди-чати,
наче й досі гартують морози
юні роки мої розіп'яті.
І минуле гортає забуті
таємниці лукавої ночі.
Та утрачене не повернути,
не змінити малюнки урочі.
І дитячі побачення марні,
наче зайчики – очі-люстерця
під ялиною біля лікарні,
що згоріли у пам'яті серця.
А сіромі зоріють до ранку,
поки осінь сіріє на ґанку
і чекає відсотки за мито.
Поки лихо ще дихає тихо
і єдина буває утіха -
повернути забуте у літо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610407
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2015
автор: I.Teрен