І квіткою осінньою ти стала,
В вечірнім вересні хотіла загубитись,
Та вічним часом доля нас з'єднала -
Не дала нам самим по світі розгубитись.
Зійшлися ми в одному часі й місці
І сіли разом на дубовий край,
І мрієм щиро в унісон про місто,
В яке веде пошани срібний плай.
Ми стоїмо під горами вдолині,
Та шлях у нас єдиний - догори.
З тобою я навіки і від нині
В полоні твого серця теплоти.
І в місті тому так привітно тихо
Й холодні вулиці й рвучкі вітри.
Я вірю в нас, нас не спіткає лихо.
Ще маєм трохи тої чистоти.
І ось ми рушили, ми крок зробили.
Я свято вірю, що реальна ти.
Що залишаєшся такою, мила
І будеш вічно, що не говори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610200
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.09.2015
автор: Андрій Гуцько