І сіре сонце вже сміється
У хмарах темних, наче птах.
А серце десь у прірві б’ється,
Очікує майбутній крах.
Цілує вітер неба тіло.
Їдучий холод, мов батіг…
Впаду в безвихідь – ріку сіру.
І відчай затрубить у ріг.
Тоді і спокій, і неспокій
Зіллються воєдино вмить.
Здається, промайнули роки,
Десь горизонт уже горить.
Запалено досвітню свічку.
І новий день на мій поріг
Упав щасливо. Неба стрічка
Мені спустилася до ніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610071
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2015
автор: Nestrymna