Темрява опускається майже без
звуків, накриваючи шовковим
шарфом мої спогади.
Вони – вже хронічна хвороба
від якої рятуєшся тижневим
без емоційним голодом.
Я навіть і уявити не могла
наскільки міцно вони приїлися на
моїх і так зруйнованих
горем ребрах.
Якщо ті внутрішні війни розірвуть
мене на шматки ,
без шансів на зцілення,
то так мабуть треба.
Дійшло вже до того, що навіть
сонце перестало гріти на
раніше рухомі сердечні вени,
З моїх досягнень боротьби проти
самої себе користі нуль, тож нехай
залишаються вічним смарагдом
який світить шалено-зеленим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609608
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2015
автор: Даринка Мрачек