Дано, мила панно,
встану рано-рано,
розгойдаю сум.
Розплету рій дум.
Загорну тривогу,
розведу дороги
у стрімкий потік -
в бистрині мій лік!
Дано, час нам даний,
щоб омити рани...
Ти цілющу силу
із дощем пий, мила.
В течії гірської
змий всі сльози-болі.
І на глибині
душу влий воді.
Дано, норов гордий!
Світом не́сеш води.
Бачиш люд дрібний.
Чуєш Час глухий.
В пам"ять все вбереш...
Мулом занесеш..
Щоб яко́сь Весною
воскресить з водою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609603
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2015
автор: Мар’я Гафінець