[b]в синьому небі попіл здіймається
так, ніби більше вже не горить..
а на землю кров людська проливається
тих, хто давно ОТАМ відгорів..
звучатиме пісня остання повстанськая
і вони браво летітимуть в бій..
де тепер та морда наглая панськая
через ЯКИХ мої брати неживі?!
в синьому небі попіл здіймається..
чорний колір з червоним - туманом стоїть..
нема там часу, щоб досі вагатися -
відлік життя по секундах біжить..
смерть холодная, сука, голодная..
скільки забрала. а ще скільки візьме..
та візьми вже когось.. когось з ''благородних'' -
користі більше. ВОНО і так все гниле..
в синьому небі попіл здіймається,
а за ними, вороне, полетімо і ми..
і за кого наші брати ще страждають? —
а страждають вони за ''благородних'' скотів![/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609276
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.09.2015
автор: Victoria Ulynets