Ти випрану білизну, по – між яблунь,
Розвішувала вправними руками.
А яблуні до тебе, як до мами,
Тягнулись рученятами – гілками.
І кожна з них, бодай, хоч доторкнутись,
Хоч би листочком до руки твоєї,
Так прагнула...
Та дерев’яні пута
Не всім давали втіхи отієї.
Лише кільком із них щастило в цьому.
Ті з радості плодами усміхались
І нашому, у сяйві сонця, дому
Привітно, по – дитячому, махали.
Розвішала, до дому обернулась,
У сонячному сяєві омита,
Своїм думкам, чи мріям усміхнулась,
Поправила волосся в колір жита...
Дивився я на тебе. Милувався.
Так тішить душу твоя зріла врода!
На довгі роки розквітай і слався
Єдине ціле – Жінка і Природа!
24.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2015
автор: dovgiy