Є стільки слів в мені,
ще мною не народжених.
Багато є думок таких,
що вмерли в забутті.
Давно беру до рук «перо»
без дозволу й погодження.
Пишу собі теперішнє,
щоб збутись в майбутті.
І скачуть-перескакують
думки у кожній літері.
Вже на папері білому
пливе моє життя.
…А юні все живуть
у соцмережах, твіттерах…
Торкаючись до аркуша,
не втямлю до пуття:
Чом діти невблаганно так
розпродуються монстрам тим,
які жеруть електрику,
а з нею – все єство.
Блукає інформація
по жилах інтер-медіа.
І моляться невігласи
і-нету-божеству.
Та лиш торкнися аркуша –
і воскресає лірика;
І ллється, ллється музика
щоденного ЖИТТЯ.
Її почути може той,
що сповіда емпірику,
отой, що Всесвіт пізнає
крізь ВЛАСНІ ПОЧУТТЯ.
Прозрійте, люди, хоч на мить
І, крім сміття «мережного»,
згадайте про незвідане,
про вічне, про ЖИВЕ,
щоб не злякати дотику
ЖИТТЯ з необережності,
Щоб не пірнула думка всмерть
У павутиння світове.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609170
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2015
автор: Nestrymna