Подивись, мої очі вже повні зірок.
Не зімкнути повіки. Коли вже ж до дна
Ти нахилишся й вип’єш усі їх? Ще крок,
Й ми зірвемось геть з цього нічного рядна.
Пов’яжи мої пальці стрічками своїх.
Напускай ледь чутним воркотанням мурашок.
Як же дико пече в грудях солоду гріх,
І тим більш, чим менш відстань стає між тіл наших.
Подивись, мої очі благають тебе –
Вбий скоріш в серце кіл, бо снаги вже немає!
Та садистське дурко язичком:“Бе-бе-бе...”,
І стиска пазурята, хоч знає – вмираю.
І я знову стою на порозі світів.
Тільки де з них який – не візьмуся сказати,
Знаю тільки одне, що в вервечці життів
Став будь-ким, чи й будь-чим, лиш тебе б відчувати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609065
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.09.2015
автор: Андрій Майоров