Ти показав мені садок,
В якому - море квітів,
І ще, ти дав один урок:
Як добре вдвох на світі.
Ти взяв за руку і провів
Мене своїм садком,
А потім… раптом відпустив
Іти своїм шляхом.
Я не нарвала тих квіток...
З найкращих в світі квітів
Я не сплела собі вінок,
Щоб будь-що, крізь століття,
Ти в натовпі чужих обличь
Мене не оминув би;
Чи був би деь, чи була б ніч
Ніколи не забув би:
Як дотиком холодних рук
Я серце зігрівала,
Як чула серця твого стук
І подих зупиняла…
Не знаю я дорогу ту,
Туди у твій садок,
Й тобі не зможу, не скажу,
Як важко без квіток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2015
автор: Irusia