Прикутий до ганебного стовпа,
Я кров’ю сходив під рукою ката.
А площу хижий натовп обступав.
І сипались прокльони біснувато.
Серед немилосердя і біди
З’явилась ти, мов промінь із туману.
І подала мені ковток води –
Сміливий виклик підлості й обману.
Тонка стеблинка поміж грубих пнів,
Ти співчуттям полегшила страждання.
І тужну кригу безрозсадних днів
Ти розтопила щирим пориванням.
Хоч ланцюгів сталевих не могла
Ти зняти із поглумленого тіла,
Та краплею добра в потоці зла
Неначе сонцем, душу обігріла.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2015
автор: Ірина Васильківська