А за вікном знов заметіль,
Там листя кружить в танці рвучко.
Там сяйво Сонця, мов обручка,
Та у долонях тільки біль.
Пора така, прощатись треба,
Давно пішла серпнева спека,
Та не клекоче вже лелека.
Похмуро хмари крають небо.
Вони змарнілі та все темні.
Ховають синь небес від нас,
Усмішка Сонця? Не для вас.
Та сльози ллють, що миють землю.
А листя, листя, гріх дерев,
Із сумом шерхотять від вітру.
Малюють райдужну палітру.
Та все кружляють коло нас.
Ти подивися, наш обранцю,
Тобі даруємо малюнок,
То наш останній поцілунок.
Бо ми, на жаль, осінні бранці.
Нас Осінь забрала в полон,
Тут павутиння, мов тенета,
Туманів дивна тут прикмета.
Туманів, що нас кличуть в сон.
Нам Осінь знов дарує ласку,
А листя землю вкрило знов.
Багряним райдужним рядном.
Та Осінь нам шепоче казку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608395
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Dema