Чи чуєш ти слова природи з долин і балок, край річок ?
Густих полів, духмяних квітів, медово-ніжний голосок ?
Чи чуєш ти зітхання іви і голос дзвінкої роси ?
І подих вітру мимоволі у літній вечір, чуєш ти ?
Чи бачив ти її перлини у сходах сонця, на зорі,
Коли лиш птахи прокидались, а всі ще спали на Землі ?
Чи бачив ти як посміхались вечірнім променем луга,
А десь далеко вже убрались в нічні шати берега ?
Чи відчував ти дотик раю в весняно-літніх вечорах,
Коли із мглию і коханням гуляла тиша по садах ?
Чи відчував страшную тугу за рідним краєм в далечі
Й перед очима пропливали живі картині nostalgie ?
Хіба тепер можеш сказати, що ти не син, чи не дочка,
Землі святої що зростила і наше тіло і серця ?
Чи можеш ти закрити очі на безлад, фальш і безнадій
Коли заплаче твоя мати, з яким ти словом підеш в бій ?
Здається нам не допоможе чужинців жаль і спічуття,
Найбільша зброя, що ми маєм любов до краю і життя.
Її мов скарб притисни дуже, і хай нам доля помога
Здобути те чого ми прагнем – вільну країну навіка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608377
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Світлана Віхола