Тавруй мене палючими вустами,
Впивайся нігтями із пристрастю, й в крові
Твоїм Вергілієм у цьому пеклі стану,
Минувши стегна, мов колони вартові,
Все глибше й глибше колами Аїда,
Посеред мокрих і роздертих простирадл
Палаємо в безумстві, мов боліди –
Це, певно, наш найдовший зорепад.
Тавруй мене, де ще не таврувала.
Хоча на нас уже живого не знайдеш
Ні міліметра. Як би не ковтала
Повітря жадібно – все рівно пропадеш,
Бо до дев’ятого ще мінімум чотири,
Тож припадай скоріш, лишень не захлинись...
Ми знов вмираємо в екстазу буйнім вирі,
Ще мить – і все... Молись, молись, молись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608364
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Андрій Майоров