Я в’язень. Сиджу у темниці
І скоро помру на хресті.
Я злодій, бунтар і убивця.
Немає прощення мені.
За мить вже надінуть кайдани,
На плечі вкладуть хрест важкий.
Пройду я останню дорогу
У натовпі, поміж людей.
І жоден руки не простягне,
Ковточок води не подасть.
Немає мені сподівання,
Відкрила вже смерть свою пасть.
Ось чую крізь шибку темниці
«Розпніть Його» - натовп кричить.
І ще один злодій-убивця
Опиниться тут через мить.
Але, що я бачу в щілину?
Ведуть чоловіка на смерть.
Та він зупинивсь на хвилину
Підвівши обличчя ледь-ледь.
І сповнений погляд любові
Розрушив тюремну стіну.
Я чув Його голос стурбований:
«За тебе, Варавво, помру.
За тебе, бо ти є людина,
Творіння найкраще моє.
Тебе у біді не покину.
Віддам тобі серце своє».
Чи може це бути насправді?
Чи сниться усе це мені?
Та ось відкриваються двері
Я чую: «Ти вільний, іди».
На скільки любов та велика,
Що нам пробачає гріхи,
Приймає страждання і муки
Й так просто говорить «Живи»?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2015
автор: Наталія Білак