Подай мені претихий, теплий знак,
І хай звершиться те, що неминуче.
Крилата тьма з дерев плакучих
На груди ляже, і впаду навзнак.
Клади, клади Свою печать,
І хай задуха обпіка мої легені,
І над безсиллям, зібраним у жмені,
Гінці похмурі холоду стоять.
Просвічуй жили світляками,
В мені кипи живицею Своєю,
І застигай пахучим глеєм,
Замішуй тісто із грунтами.
З фіналу - на початок драми:
Ліпи для нового служіння,
Назви мене на мові безгоміння,
Поклич пошерхливи вустами.
Мене пропалюй, як лиш Ти умієш,
Терновим наскрізним вогнем,
Відзнач Себе гарячим сургучем,
Щоб дар оцей згадав, Леліє!
Коли я вперше знов вдихну
Розмай оновлений квітневий,
Побачу всміхнені дерева
Й Тобою ледь притоптану траву.
19.08.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2015
автор: Віталій Стецула