Мене знову вполювало безсоння.
Саме ще кволе, бо спросоння.
Впіймало, мов рибину на гачок.
І ось я тут, сиджу на підвіконні,
Виводжу на папері за рядком рядок
У сяйві місяця й компанії зірок.
Навпроти у будинку де-не-де ще сяє вогник.
І я лечу, немов комаха на той поклик.
Шукаю способу проникнути туди,
Звідкіль поспішно утекли барвисті й чорно-білі сни,
Туди, де не змикаються повіки,
Туди, де в голові думки рояться,
По лицях пробігають тьмяні бліки,
Почвари в душах і серцях гніздяться…
Куди ховаєтесь ви поміж простирадл?
І як же скласти цей прозорий пазл мені?
Ці люди загубилися в пітьмі,
Десь поміж місяцем і сонячним промінням.
І очі їхні, сиві та сумні,
Виблискують лиш болю й сліз насінням.
Куди втекли? Куди втекли їх сни?
Чому при світлі нічника конають?
Відлунням стогонів душі
Їх ночі день за днем минають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607902
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2015
автор: Інга Хухра