Їм ворогом був Бандера,
Хоч знань про Бандеру – нуль.
З «бандерівцями» «денеери»
Таки почали війну.
Росією підігріті
Туманні казки плели,
І руки тепер по лікті
В крові тих людей були.
І мучили, і вбивали,
І правди не хтіли знать.
А дехто в підвал «дивани»
Тягли, щоби переспать.
Та якось, як заясніло
Світило, почавши день,
В нашивках, у жовто-синіх,
Багато прийшло людей
І хліб запропонували,
І трохи дали води –
Такою була «навала»
«Бандерівців» осюди.
Й проснувся у діда розум:
Нема серед них катів,
Життю теж нема загрози:
«Як добре, що я не втік».
Й душа льодяна відтала –
Це після стількох років…
Цигарку й йому дістали.
Немає зла в юнаків.
А згодом з Донецька люди
Вже їхали в Луцьк, у Львів:
Нехай уже будь-що-буде –
Думки снопом в голові.
Їх стріли Карпати сиві
Й лісів чарівна краса,
І люди там не спесиві,
Вгорі – ясні небеса.
Дізналися й про Бандеру,
Про ОУН і про УПА…
Й закінчилась дика ера
Гулагів, тюрем, «совка».
Пригладив дідусь волосся:
«Ти ба, тут – нормальний люд…
Дурним був я, безголосим,
Залишусь, напевне, тут».
16.02.2015.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607732
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.09.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)