Самотня постать на вузькій межі
Вдивляється у даль старенькими очима :
- «Моїх нема ?»
- « Нема чомусь …»
- «Нема …» і сумно якось знизує плечима.
А на очах непрошена сльоза,
І в голосі надломлене дрижання…
Який то , діти , біль, яка журба.
Оте щоденне мамине чекання.
Знов вишні зацвіли у нас в саду,
І бджоли загуділи біля хати.
Яке то щастя – я додому йду,
А на межі мене чекає мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607595
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2015
автор: Комар Надія